Роздуми про хрест

Кожного дня ми чуємо про кровопролиття, хвороби, ДТП, нестабільність, різного роду терпіння… Більшість з нас переживає: а що на мене чекає завтра? Через наші переживання за завтрашній день у наше життя вселяється страх, який паралізує нашу свідомість, життя і віру. Через страх у наше серце закрадаються сумніви, розчарування, депресія і навіть різні хвороби, які пов’язані з нервовою системою. Як ж тоді боротися зі страхом, до кого звернутися, щоб бути впевненим у завтрашньому дні?

Насамперед потрібно усвідомити, що таке страх! Апостол Павло говорить: «Що страху нема в любові… а той хто боїться, той недосконалий у любові» (1 Ів. 4, 18). З цього можна зробити висновок що відсутність любові породжує страх. Ще в раю наші прародичі почували себе безпечно, бо відчували Божу присутність, Батьківську Любов і опіку. В них не було страху, бо вони повністю довіряли своє життя Богові як їхньому Батькові. Але як тільки переступили Божу Заповідь, то найперше відчули страх – « Почувши кроки Господа в саду почали ховатися серед дерев (пор. Бут 3, 8). Отже, прародичі усвідомили недотримання Божої Заповіді і автоматично стали рабами страху, рабами гріха, так у їхню душу увійшла смерть.

Так само буває і в нашому житті, коли не дотримуємося Божих Заповідей, нехтуємо Божою Любов’ю, то автоматично стаємо рабами страху і віддаляємося від Бога, ховаючись, як наші прародичі, серед дерев, думаючи, що вони нас можуть заховати від Всевидячого ока. Так як у раю Бог першим звернувся до Адама, кажучи: «Де ти?», так і тепер першим виходить нам назустріч і чекає на наше повернення, чекає коли ми виберемося з хащів наших гріхів. А нам лишень залишається зробити перший крок на зустріч, щоб кинутися в обійми люблячого Батька. Цей перший і важливий крок робимо через покаяння. А для цього потрібно переступити через свої переконання, змінити спосіб свого життя, визнати свою неправоту, попросити прощення, навернути кривду… перебороти страх. І знову страх. І знову Бог виходить нам на допомогу, даючи свого Єдиного Сина, щоб примирити нас з Собою, щоб дати життя вічне. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3,16). Ці слова вказують, наскільки є велика Божа Любов до нас, Господь жертвує своїм Сином, щоб увірувавши в Нього, ми отримали життя вічне. Нам лишень залишається покаятися у наших гріхах і довірити своє життя Христові, життя яке наповнене страхами, переповнене терпінням, наріканням, хрестами… Як маленька дитина з довір’ям стрибає в обійми батька, так і ми повинні довірити наше життя Богові, дозволити Йому бути Господарем нашого життя, дозволити вести нас за руку по цій долині сліз. Адже сам Христос є Лікарем нашого життя. Він досвідчив найбільші надлюдські терпіння, то чи ж не допоможе Він нам нести наш хрест, не розвіє наші страхи, не зцілить наші рани…?

Саме через хрест і терпіння прийшло спасіння. Як бачимо, в Бога нема нічого неможливого. Він і знаряддя смерті перемінив на засіб спасіння.  За словами ап.. Павла, хрест для нас є силою Божою. Тому не втікаймо у житті від наших хрестів, бо приймаючи їх з любов’ю, ми приймаємо Боже благословення і Божу силу, щоб з мужністю і витривалістю витримати у терпінні і в майбутньому воскреснути для життя вічного.

о. Роман Бобесюк

 

Both comments and pings are currently closed.

Comments are closed.

Top