Відродження катехизації як основи і фундаменту християнської освіти в наші дні немислиме без звернення до досвіду перших століть церковної історії. Досвід святих отців повинен служити кожному  катехитові важливим орієнтиром. До Вашої уваги пропоную статтю, котра дозволяє нам перенести свої думки в часи св. Івана Золотоустого, для якого важливу роль у вступі до церковної спільноти відігравала інституція катехуменату, котра поступово розвивалася. Підготовка до хрещення відбувалася протягом Великого Посту. Головним завданням катехизацій було не стільки навчання основам віри, скільки введення оглашенних в життя і Передання Церкви. Катехумени намагалися поєднювати теорію з практикою, виправляючи свій грішний спосіб життя згідно із християнськими принципами. Їм дозволялося відвідувати всі богослужіння крім Літургії Вірних. Слід зазначити, що лише вірні і катехумени, які проходять безпосередню підготовку, могли чути вчення про Бога-Трійцю і про Євхаристію, оскільки неохрещенні могли неправильно зрозуміти богословське значення Таїнств Християнського Втаємничення. Через це від тих людей, які виявляли бажання вступити в церковну спільноту, вимагалося пройти курс підготовки до Хрещення і Євхаристії, щоб правильно зрозуміти їхню суть і впроваджувати ці Таїнства у своє повсякденне життя. Тому, в даному розділі розглянемо інституцію катехуменату, її душпастирські елементи, котрі існували в період священичого служіння св. Івана Золотоустого в Антіохії, і який вплив мала ця підготовка на житті катехумена.
1. Підготовка до Хрещення у часи св. Івана Золотоустого
1.1. Оглашенні і вірні
Наприкінці IV та на початку V ст. християнські спільноти складалася із двох груп. До першої входили «вірні», «посвячені», а до другої – «оглашенні» або «катехумени», і «непосвячені». Слід зазначити, що термін «катехумен» застосовувся як для безпосередніх кандидатів до хрещення, так і для «постійних» катехуменів, що було пов’язано з тим, що вони продовжували перебувати у своєму стані протягом невизначеного періоду, не просячи про хрещення. Безпосередніх кандидатів Отець Церкви називає «тих, які готуються до просвічення». Св. Іван Золотоустий наголошує на тому, що між довічними катехуменами і вірними не може бути справжнього духовного братства, оскільки вони ще не пройшли обряду відречення від сатани. Святитель  твердив, що християнин, коли згрішить, може покаятися і далі практикувати християнське життя. Крім того в Церкві існувала група так званих «клініків», які приймали хрещення у випадку смертельної небезпеки, без духовної підготовки. Однак, щодо тих людей, які продовжували грішити, відкладаючи хрещення до останнього часу, Отець Церкви застерігав, що смерть може наступити несподівано, і людина відійде від Бога, не отримавши прощення гріхів. Говорячи про катехуменів,  П.В.Гаркінс зазначає у своїх коментарях, що «св. Іван Золотоустий використовує щодо них термін neos, що означає новий, молодий, підкреслюючи новизну стосунків з Богом, в які вони скоро будуть народжені. Після чого він зможе їх назвати братами». Отець Церкви наголошував на різниці між катухеменами і вірними: «оглашенний чужий вірному. Він не має ні одної  і тої ж з ним глави, ні одного і того ж отця, ні того же міста, ні їжі, ні одягу, ні будинку». Св. Іван Золотоустий забороняв вірним вести такий спосіб життя, як і оглашенним. Різницю між оглашенними і вірними можна побачити у Літургії Івана Золотоустого. У Божественній Літургії є «час оглашенних» і «час вірних». В першій частині здійснювалася спільна молитва Церква для спасіння оглашенних. Це можна побачити із наступних молитов за оглашенних:
Нехай всемилостивий і щедрий Бог дослухається до їхніх молитов, нехай відчинить вуха сердець і огласить їх словом істини, нехай всіє страх Свій в них і утвердить віру Свою в помислах їх, нехай відкриє їм Євангеліє правди, нехай дасть їм розум богонатхненний, цнотливий помисел і доброчесне проживання і в законі Його перебувати день і ніч.
Ще помолимось за них, щоб визволив їх від всякого злого і недопустимого вчинку, від всякого гріха диявольського і всякого нападу ворога, нехай сподобить їх в час сприятливий купелі відродження, відпущення гріхів, одежі нетління, нехай благословить входи їх і ісходи, все життя їх, будинки їхні і тих, які живуть в них, нехай направить все пропоноване на їхню користь.
 
Після цих молитов катехумени покидали Літургію. Як зазначає І. Прелигіна, що оглашенні не мали права бути на Літургії вірних при звершенні Таїнства Євхаристії і не повинні були слухати євхаристійних молитов, їх не допускали до «Царської трапези», оскільки вони ще не стали Синами Божими.

1.2. Запис оглашенних на хрещення

Особа, яка бажала прийняти Хрещення, спочатку повинна була записатися на підготовку до цього Таїнства. Її приводили до єпископа християни, які могли засвідчити про щирість її навернення. Наприкінці IV ст. в Антіохії було багато людей, які залишалися оглашенними протягом усього свого життя. На це св. Іван Золотоустий відповів так: «хоч оглашенний постить кожний рік, він ніколи не здійснює Пасхи, оскільки не причащається Святих Дарів». Запис відбувався протягом десятьох днів, а зустрічі тривали тридцять днів. Єпископ три рази осіняв новонаверненого хресним знаменням і клав руку на його голову. Як зазначає Раймонд Бурніш, «в інструкціях до хрещення св. Івана Золотоустого ми не маємо жодної згадки про запис тих, які входили в період підготовки до хрещення на початку Великого Посту, але ми можемо припустити що така процедура відбувалася в одній або іншій формі, беручи інформацію з його звернення до покровителів». За словами П. Гаврилюка, св. Іван Золотоустий прирівнює записаних в церковну книгу із переписом населення в небесному місті. Святитель називає оглашення «зачисленням  на військову службу», а катехуменів – «новими воїнами Христовими, зачислених в небесне громадянство». В Огласительній гомілії III,2,15 Отець Церкви звертається до хресних батьків, які виступали гарантом того, що хрещені будуть використовувати духовні блага, даровані їм Церквою. За словами св. Івана Золотоустого, поручитель був не тільки духовним батьком, адвокатом і свідком, але й провідником в небесному місті. Після запису оглашенні повинні були виконувати усі приписи щодо посту: говіти, відвідувати заняття і огласительні бесіди.
За словами П. Гаврилюка, катехумени не були пасивними слухачами проповідей, але їм потрібна була праця над собою. П.В. Гаркінс зазначає, що передхрещальні науки мали відбуватися щодня у супроводі єпископа у більших міських центрах, таких як Антіохія, а єпископу помагали священики і диякони. Х.Баур звернув увагу на те, що «було досить поширеною традицією в кінці четвертого століття записувати катехуменів в два класи: перші – це ті, які робили дистанційне приготування до хрещення і були присутні лише на проповідях і уроках катехизму, і їхня підготовка тривала три роки, а друга група осіб, які мали повний курс і приймалися як активні кандидати до хрещення».
Для св. Івана Золотоустого сутність катехизацій полягала в духовній боротьбі. Як зазначає П.В. Гаркінс, що Учитель Церкви не міг розказати про деякі таємні речі тим людям, які проходили дистанційну підготовку, на відмінну від осіб, які мали інтенсивніше приготування до Хрещення. Підготовка оглашенних, за словами П.В.Гаркінса, відбувалася так:
ті, які готувалися на відстані, їхні повчання базувалися на книзі Буття, де розглядалося питання Бога і творіння, а ті, які готувалися до хрещення безпосередньо, вивчали Символ Віри, Отче наш, як ми знаємо з катехиз Кирила і Теодора. Оскільки ані Символ Віри, ані Отче наш не розглядалося формально у катехизах І. Золотоустого, ми можемо зробити висновок, що вони складали основу цих щоденних повчань.
Отець Церкви порівнював тридцять днів передхрещального катехизису із гладіаторською школою боротьби проти бісів. Аскетичні вправи, які приписувалися катехуменам, включали в себе: всенощне чування, молитви, піст, сон на землі, плач за гріхи, милостиня бідним і стримання від купання. Кількість катехуменів, які хотіли прийняти хрещення, могло складати тисячу осіб. Про це св. Іван Золотоустий нічого не говорить, однак щодо кількості християн, яка була на той час в Антіохії, Святитель зазначає в Гомілії LXXXV на Євангеліє від Матея, що число православних християн складало близько ста тисяч осіб.

1.3. Екзорцизм

Іван Золотоустий в Огласительних Гоміліях II,1,7; II,2,6; III,2,12   згадував про перший підготовчий обряд до Хрещення – обряд екзорцизму, тобто «відречення». Він служить для того, щоб вигнати із оглашенного бісів і підготувати його до з’єднання з Христом. Оглашенні отримували екзорцизм після кожної науки. Як зазначає К. Клентус, «визначеними  екзорцистами» були групи вибраних клериків, які відрізнялися від тих, які приводили кандидатів. Роздумуючи над завданнями екзорцистів, Отець Церкви зазначає:
Але оскільки цар вирішив через свою любов до людськості повернути цей спустошений і зруйнований готель, це «бездверне»  збіговисько злодіїв у «царські палати», він послав до цієї справи духовних вчителів і екзорцистів для того, щоби приготувати дім. Всі вчителі, які працювали і трудилися своєю наукою, вони зробили «понищені стіни»  міцними, товстими  і сильними.
Святитель чітко розрізняє два види служіння в підготовці до Хрещення: служіння проповідників і служіння екзорцистів. Заклинання у первісній Церкві звершували не тільки священнослужителі, але, як свідчить документ з XI століття Liber ordinum, це могли робити всі, хто був охрещений. В Апостольських постановах міститься таке правило: «Екзорцист не рукоположується, тому що славний подвиг заклинання – це справа добровільного бажання і Божої благодаті через Христа за натхненням Святого Духа. Бо той, хто отримав дар зцілення, через одкровення спомагається Богом, і благодать, що є в ньому, видима для всіх». Під час екзорцизму, за словами І. Прелигіної, Отець Церкви тричі використовує термін fwnai/, що означає «крики», «гучні голоси», підкреслюючи те, що ці крики були страшними в боротьбі оглашенного з дияволом. Після цього обряду особа ставала свобідною, здатною вибрати Бога у своєму житті. П. Гаврилюк зазначає, що Отець Церкви нагадував своїм слухачам про те, що Церква допускає тільки духовну ієрархію і не признає земної.  Св. Іван Золотоустий говорить про те, що обряд вигнання бісів зрівнює і багатих, і бідних, оскільки новопросвіщені приступали голими та босими до екзорцистів. Про це говориться в Огласительній Гомілії II,1,7, де зазначається, що єдиним покриттям, яке накладалося на їхні тіла, була мала туніка. На думку К. Клентуса, ця сцена стає місцем для ідеї св. Івана Золотоустого що новопросвіщені нагадували полонених з війни, яку переміг Христос Цар. Як зазначає П. Гаврилюк, після першого екзорцизму лоби кандидатів вперше осіняли печаттю хреста.

1.4. Відречення від сатани і з’єднання з Христом

Після обряду екзорцизму св. Іван Золотоустий згадував про церемонію відречення від сатани і з’єднання з Христом. В Огласительній Гомілії II,3,4 говориться про те, що вона відбувалася у Велику П’ятницю в дев’ятій годині, що нагадувало про хресну смерть Христа. Як зазначає Р. Бурніш, «через цю ідентифікацію Отець Церкви зображав Христа як сильного помічника для християнина, якого Ісус зробив вищим над демонами». Відповідно до св. Івана Золотоустого  катехумен у стані, у якому він себе знаходить, подібний до «вівці, яка ще не була опечатана» або як «пристановище, яке є пусте»  або «дім без дверей», котрий є відкритий для того, щоби ним користувався хто-небудь.
Цей обряд відбувався так: «священики вводили майбутніх християн в Церкву і наказували їм впасти на коліна. Під час цього оглашенні піднімали руки до неба. Священики підходили до кожного катехумена і просили вимовити формулу присяги».  Слід зазначити, що «відповідно до практики ранньої Церкви необхідно було, щоби певні питання, які мали прямий зв’язок із тими, які готувалися до просвіщення, мали бути почутими тільки у відповідний момент і нагоду, а не з людьми які були непосвяченими у катехумени». У зв’язку з тим, що непосвячені були духовно непідготовленими до прийняття Таїнства Хрещення, вони не могли почути слів відречення від сатани і з’єднання з Христом.
            Постава коліноприклонення була не лише знаком рабства сатані, але також було знаком переходу оглашенного до панування Христа у його житті. Підняті руки були знаком вдячності Богові за дар віри. В св. Івана Золотоустого поданий такий текст клятви: «Відрікаюся від тебе, сатано, і від сітей твоїх, і від усіх діл твоїх». П.В. Гаркінс звертає увагу, що тріумфальні процесії називалися pompai/////. Так в Огласительній Гомілії III, 25 св. Іван Золотоустий перелічував такі помпезні процесії сатани: «кожна форма гріха: кінські перегони, зібрання, наповнені сміхом і нецензурною мовою, гадання, доглядання певних часів, символи, амулети, поганські виспівування». Як зазначає Реймонд Бурніш, Отець Церкви описував кандидатів до хрещення як тих, які трясуться зі стаху від думки про відречення від сатани.
А. К. Мозгова вважає, що цей обряд не втрачає своєї актуальності і сьогодні, злегка видозмінившись ззовні, але зберігши свою суть. Після цього відречення від сатани вимовлялася клятва вірності Христові: «І з’єднуюся з тобою, Христе».  Символічно це означало укладення шлюбного договору із Христом. Св. Іван Золотоустий не раз повертався до цієї теми договору, яку слід зберегти протягом усього життя. 

2. Чин Хрещення

 2.1. Єлеопомазання оглашенних

Святитель розрізняв два помазання. Перше помазання на чолі хреста відбувалося відразу після клятви вірності Христові в Страсну П’ятницю або Суботу. В Огласительній гомілії II,3,7  описується цей обряд наступним чином:
Після цих слів, після відречення від диявола, після з’єднання з Христом, коли ви стали віднині своїми (Йому) і нічого спільного не маєте з тим, іншим, Він велить, щоби ви відразу були запечатані, і зображає на вашому чолі хрест… Хрест зображується через помазання, помазанням слугують одночасно єлей і миро: миро як невісті, єлей як борцю.  
І. Прелигіна звертає увагу, що «нецілком зрозуміло, хто звершував перше помазання. Частіше св. Іван Золотоустий називає того, хто звершує цей обряд священиком, і декілька разів - архиєреєм». Однак, на думку К. Клентуса, помазував святим єлеєм чоло неофітам завжди єпископ.  Після з’єднання з Христом, між новопросвіщеним і дияволом панує взаємна ненависть, оскільки сатана, чуючи присягу вірності Христові, стає ще дикішим, випускаючи слюну з своїх уст і скриплячи своїми зубами, «бігаючи туди-сюди як рикаючий лев» і шукаючи можливості для того, щоб нанести шкоду оглашенному. Відповідаючи на питання, яка різниця між свяченою олією і свяченим єлеєм, К. Клентус стверджує, що на основі текстуальних доказів можемо стверджувати, що «свячений єлей» і «свячена олія»  мали бути одною і тою самою річчю зважаючи на різні часи і для різних потреб. Через печать свяченої олії диявол є відкинений від оглашенного. Як наслідок, сатана «не насмілиться подивитися на обличчя новопросвіщеного, яке випромінюється променями, але його очі неначе будуть осліплені, він буде змушений відвернутися». Св. Іван Золотоустий зазначає, що через це перше помазання  катехумен вступає в духовну боротьбу, де Христос помазав  новопросвіщеного, а сатану «зв’язав».
 Друге помазання відбувалося перед хрещенням, де помазувалося все тіло оглашенного. Воно звершувалося поблизу баптистерію: «потім вночі (священик), зняв з вас всю одежу і немов збираючись запровадити вас за посередництвом звершувача на саме небо, готує тіло до помазання духовним єлеєм, щоби всі члени зміцнилися цим помазанням і стали невразливими для стріл, які посилає противник». І. Прелигіна зазначає, що це «помазання звершували диякони і клирики нищого рангу, а помазання жінок, мабуть, здійснювали дияконеси».  Як зазначає Р. Бурніш, вибір св. Іваном Золотоустим дієслова paraskeua/cei вказує на те, що інші також здійснювали помазування, беручи до уваги велику кількість кандидатів.
2.2. Хрещення
Після єлеопомазання всього тіла катехумени нагими спускалися в хрещальну купіль. Єпископ або священик покладав руки на хрещеного і тричі занурював його в «священні води», виголошуючи: «Хрещається такий-то в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». І. Прелигіна підкреслює, що за свідченням Теодора Мопсуестійського ця формула виголошувалася один раз. І. Прелигіна зазначає, що крім єпископа на хрещальній Літургії були також були присутні священики, оскільки більша кількість тих, які хотіли хреститися, потребувала багато священиків. Отець Церкви підкреслював службову роль священика у здійсненні Тайни Хрещення. В Огласительній гомілії II,3,3 св. Іван Золотоустий говорив таке: «Тому й ієрей, хрестячи, не каже: “хрещаю такого-то”, але “хрещається такий-то в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”, показуючи, що не він хрестить, але Отець, Син і Святий Дух, ім’я Яких і виголошується». 
2.3. Поцілунок миру
Після Хрещення св. Іван Золотоустий згадував про поцілунок миру. В Огласительній гомілії III,2,27 Святитель пояснював, що зразу після виходу із купелі всі присутні вітали новоохрещених, обнімали і цілували, після чого їх в той час вели до євхаристійної трапези. В Огласительній гомілії II,3,10 Отець Церкви зазначав, що поцілунок миру звершувався перед Анафорою: «Кожний раз, коли ми збираємося доторкнутися до священної Трапези, нам велиться цілувати один одного і вітати святим вітанням». Отець Церкви подає два пояснення щодо поцілунку миру. По-перше, воно означає братнє примирення і повну духовну єдність, і через цей поцілунок прощалися взаємні образи один одному перед тим, як приступати до престолу і приймати Причастя. А друге символічне пояснення цього обряду св. Іван Золотоустий подав в Огласительній гомілії II,3,10: «Святий Дух зробив нас храмами Христовими. Тому, цілуючи уста один одному, ми цілуємо поріг храму». Як зазначає Чарльз Амос, поцілунок миру був символічним вираженням койнонії, яка існувала у християнській спільноті, що мало вплив на її єднання.
2.4. Причастя
Після Хрещення і Поцілунка миру охрещені причащалися Тіла і Крові Христової. Причащання Святих Тайн здійснювалося під двома видами: «Після того… їх в той час ведуть до цієї страшної Трапези, повної благ, де вони споживають Тіло і Кров Господню і становляться житлом Духа».  Слід зазначити, що причасники приймали Тіло Христове в руки і споживали: «Подумай, що приймаєш ти рукою, і ніколи не дозволяй ударити нею кого-небудь і не засоромлюй руку, яка пошанована цим даром».
Деколи св. Іван Золотоустий говорить окремо про причащання  вірних під одним видом.  В Огласительній гомілії II,2,1 Святитель говорить наступне: «я показав би вам не дерев’яний ковчег зі скрижалями і законом, а непорочне і святе Тіло самого Законодавця. Я показав би вам не непорочного заколеного овна, але принесеного в жертву Агнця Божого». В Огласительній гомілії II,4,16 про причащання крові він висловився так:
Якщо тільки побачить тебе той, який повертається з вечері Господньої, то, немов, побачивши лева, що випускає з пащі вогонь, втікає швидше самого вітру. І якщо ти покажеш йому язика, закривавленого пречистою кров’ю, він не зможе навіть встояти. Якщо ж покажеш закривавлені уста, то як безпорадний звір, втече.
Після  звершення Таїнств Хрещення і Євхаристії, св. Іван Золотоустий неодноразово нагадував новоохрещеним не забувати приходити до Церкви кожного дня на світанку для подячної молитви перед  Богом, а також повертатися до храму навіть після роботи, щоб попросити прощення у Бога за всі прогрішення.
3. Обряди, які не згадує І. Золотоустий
На відміну від інших Отців, які жили в часи св. Івана Золотоустого, Святитель опускає деякі обряди або не надає їм особливої уваги. Зокрема, це стосується ісповідання віри, виголошення молитви «Отче наш», облачення білої одежі і миропомазання.
3.1. Ісповідування віри
Богослов’я хрещення у IV столітті не містить жодного розрізненння між вірою і хрещенням, оскільки хрещення, як сукупність обрядів, включала у себе ісповідування віри (Символ Віри). Після помазання всього тіла єлеєм оглашенний зразу спускався в купіль для прийняття Хрещення. В Огласительній гомілії II,3 є згадка про ісповідування віри. Символ Віри в обряді Хрещенні висловлювався двічі: перший раз вкінці повчань і інший раз під час свята ініціації хрещення.
Перше ісповідування віри відбувалося в присутності єпископа у Велику Середу, після оглашення, або у Страсну П’ятницю, після обряду відречення від сатани і з’єднання з Христом. Як зазначає К. Мозгов, до хрещення готував оглашенних крім св. Івана Золотоустого також єпископ Флавіан, який був  вчителем всієї християнської спільноти Антіохії. Джекі Марсо у своєму коментарі на Огласительну Гомілію IV серії Пападопуло-Керамевса, говорячи про єпископа, зазначає, що «У першому випадку “нашим Мойсеєм” є Ісус, оскільки Дух є єдиносущним і нероздільним з Ним. У другому випадку йдеться про єпископа, через якого Ісус Христос діє самостійно. Таким чином ми стикаємося з трирівневою типологією: з Мойсеєм з книги Виходу, з Христом як новим Мойсеєм та з відповідальною особою, через яку Христос діє тепер». Як зазначає Рейнер Качинський, «як в часи ап. Павла, так і за св. Івана Золотоустого, дорослі люди спочатку навчалися своєї віри, а пізніше охрещувалися».
Слід зазначити, що Учитель Церкви поєднав, з однієї сторони, відречення від сатани і з’єднання з Христом, котре відбувалося в Страсну П’ятницю, і саму хрещальну Літургію, завдяки визнанню віри, яке мало спільні елементи з двома службами. Друге визнання віри промовлялося перед або після Хрещення. В Огласительній гомілії  III,2,26 Святитель зазначав: «А здійснює все Отець, Син і Святий Дух, нероздільна Тройця. Віра в неї дарує нам відпущення гріхів, і саме це ісповідання удостоює нас усиновлення». На думку І. Прелигіної, в цьому реченні термін віра і визнання вказують на те, що в момент Хрещення оглашенні вимовляли ще одне ісповідання віри. Крім цього, в коментарі св. Івана Золотоустого на Перше Послання ап. Павла до Коринтян  зустрічаємо такі слова: «вірую у воскресіння мертвих», які виголошувалися перед або в час Хрещення. К. Мозгов, роздумуючи над догматикою св. Івана Золотоустого, говорить, що під догмою в основному розумілася як частина віровчення, доступна тільки вірним або викладена катехуменам не раніше другого етапу оглашення. 
3.2. Виголошення молитви «Отче наш» та облачення новоохрещених в білу одіж
Св. Іван Золотоустий згадує молитву «Отче наш» в Коментарі на Послання ап. Павла до Колосян: «у той час, піднявшись із тих священних вод, новоохрещений вимовляв молитву “Отче наш”». Це послання відноситься до Константинопольського періоду св. Івана Золотоустого. Щодо антіохійського періоду, то нічого не згадується про цю молитву.
В Огласительній гомілії III,6,24 Отець Церкви згадував облачення новоохрещених в білу одіж: «І як нині світлий одяг притягує зір всіх, і світлість одягу показує чистоту вашої душі, так справедливо, щоби і в подальшому часі і тільки що удостоєних цього дару, і всі, які скуштували тої же честі, найкращим проживанням стали відомі й освітлювали всіх подібним світлом». Як зазначає П.В. Гаркінс, св. Іван Золотоустий лише один раз згадував про пурпуровий одяг, пов'язаний з діадемою. Протягом перших семи днів після хрещення новоохрещені носили білу одіж, в яку вони облачались зразу після виходу із купелі.
3.3. Миропомазання
Свідчення про ще одне помазання новоохрещених перед першим причастям знаходимо в Тертуліана, Кипріяна Карфагенського, Іполита Римського, Амвросія Медіоланського. На думку Е. Фергюсона, деякі Отці Церкви розуміли помазання як символ дарування Святого Духа, а інші вважали, що воно є засобом отримання Духа. В св. Івана Золотоустого ніде не згадується про миропомазання. За словами Е. Фергюсона, Святитель ідентифікував отримання Святого Духа із Таїнством Хрещення. Це помазання на чолі символізувало повне посвячення оглашенного Господеві, який очікує прийняти в хрещенні нове народження і дар Святого Духа. Щодо післяхрещального помазання, то ніде в гоміліях св. Івана Золотоустого про це не згадується. Однак, є свідчення у Теодора Мопсуестійського про миропомазання. Відповідаючи на питання чому Отець Церкви нічого не згадує про миропомазання, можна сказати, що однією з причин було те, що цей обряд зародився дещо пізніше в Антіохії. А з іншої сторони, можемо побачити, що св. Іван Золотоустий найважливішими моментами в хрещальній Літургії було Хрещення і Євхаристія.
Таким чином, можна сказати, що перед тим, як прийняти Хрещення, оглашенні повинні були пройти тридцятиденну підготовку. Слід зазначити, що їх підтримували вірні, які молилися за них у Церкві на Літургії оглашенних. Найперше катехумени навчалися віри, а потім їх охрещували. У цій підготовці можемо простежити, що для св. Івана Золотоустого найважливішим моментом у хрещальній Літургії було Хрещення і Євхаристія. Такі обряди як визнання віри, промовляння молитви «Отче наш», облачання новоохрещених в нову одіж не є чітко описані в Отця Церкви. Проте ми можемо довідатися про ці та інші елементи в інших Отців цього періоду.
 
 
Магістр богослов’я Василь Білий