Темою для роздумів другого тижня святої Чотиридесятниці є "Притча про Блудного Сина", котру багато богословів називають ще "Притчею про Милосердного батька". Пропонуємо для духовної поживи роздумати над особою старшого сина. Роздумуючи над притчою «Про блудного сина», ми завжди звертаємо увагу на молодшого сина, який був загубленим і знайшовся, і в честь якого батько зробив великий бенкет. Проте старший син розгнівався і не захотів з батьком розділити цієї великої радості, незважаючи на те, що повернувся його рідний брат. Чому ж старший брат не захотів брати участь у бенкеті?

 

Старший син був завжди біля батька. Батько його одягав, годував і забезпечив дах над головою. Син ж працював у полі і виконував щоденні свої обов’язки, які вже стали для нього рутиною і не приносили радості у його життя. Також він мав друзів, спілкувався з ними, але жодного разу батько не зробив для нього і його друзів гостини. Йому здавалось, що батько не звертав на нього уваги, і він себе відчував обділеним батьківською турботою.

Любов батька безмежна. Коли син докоряє йому, показуючи своє невдоволення, то батько не кричить на нього, не критикує його, але навпаки говорить ось ці цінні слова: «Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє». Чому ж син не використовував дари, які були в його розпорядженні?

Із притчі бачимо, що старший брат був оточений слугами, які  ж виконували накази господаря і не сперечалися з ним, бо боялися кари. Саме через страх перед карою, вони виконували свої обов’язки. Так само і в житті старшого сина проявляється це служіння: він виконував волю батька, але зі страху перед ним не мав сміливості щось попросити для себе, жив як слуга, а не як син люблячого батька.

Як часто в дитинстві ми замість слів «Бог тебе любить, не роби поганих вчинків, бо ти робиш боляче Ісусові» чули слова: «Не роби цього, бо Ісусик  (бозя) все бачить і покарає тебе». Так з дитячих літ у наших серцях був засіяних страх перед Богом і ми в цьому страсі ростемо і перебуваємо в ньому, боячись Божої кари. Ми повинні зламати цей стереотип «Бога з різкою», якщо цього не зробимо, то не відчуємо Божої любові і будемо як старший син невдоволені своїм життям, маючи їжу, одяг і дах над головою.

У посланні до Галатів ап. Павло каже: «Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса». У посланні до Римлян ми читаємо: «Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновлення, яким кличемо: «Авва! – Отче!» Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми – діти Божі; а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа» (Рим. 8, 14-17)».

У власному житті ми повинні шукати Живого Бога, який є люблячим батьком, а ми є Його улюбленими дітьми. Не вистачить ходити до церкви, бо так роблять всі, не вистачить посповідатися раз у рік, бо так просять батьки, поставити свічку і загадати бажання приписуючи Богові роль чарівника, а самому скласти руки і чекати на чудо. Ми вдень і вночі повинні пам’ятати, що ми є викуплені високою ціною, а саме: Кров’ю Христа, що в кожній хвилині нашого життя перебуває люблячий батько, який приготував нам свій спадок. Отож, будьмо вільними дітьми Божими і спадкоємцями Царства Небесного і пам’ятаймо слова: «Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє».

о. Роман Бобесюк