Ковельчани здійснили паломництво до чудотворної ікони св. Онуфрія і печерного монастиря

Раннім ранком 26 червня парафіяни храму священномученика Василія (Величковського) УГКЦ м. Ковель вирушили в особливу подорож до святинь села Розгірче, що на Львівщині. Це невелике мальовниче поселення, яке розкинулось у самому підніжжі Карпат, відоме старовинним скельним печерним монастирем, котрий було засновано у ХІІІ столітті, а також іконою святого Онуфрія Великого із кінця XVII століття, яка прославилася чудодійною силою.
Дорога тривала майже 4,5 годин. Протягом цього часу паломники молилися, співали релігійні пісні і слухали духовні повчання о. Івана Дутки, адміністратора парафії священномученика Василія. Приїхавши до села, прочани насамперед вирушили на молитву до столітньої дерев’яної каплиці, де помолилися Божественну Літургію. На місці цієї церковці до ХІХ століття існував жіночий монастир, скасований у ході реформ австрійської цісаревої Марії-Терези. Ікона св. Онуфрія була святинею цього монастиря, тож після його скасування ікону передали до сільської церкви, однак вона дивовижним чином повернулася на попереднє місце. Таке повторилося двічі, тому місцеві жителі звели тут невеличку церковцю, де примістили чудесну ікону. Із 2013 року ориґінал ікони зберігається у парафіяльній церкві, а в каплиці встановлено її копію.
Після богослужіння ковельчани вирушили унікальним маршрутом встановленої тут Хресної Дороги, яка з крутими підйомами і спусками простягається узгір’ям на кілька кілометрів. Остання зупинка Хресної Дороги облаштована безпосередньо біля скельного монастиря. За переказами, його заснували ченці Києво-Печерської лаври, які врятувались під час знищення Києва ордами Батия. Дослідження доводять, що ці скелі були культовим місцем ще у поганські часи, а з приходом ченців вони стали місцем християнської молитви. Скельний монастир має два рівні – внизу розташовані печерні келії, а вгорі – печерна каплиця, до якої ведуть круті тесані сходи. Неподалік знаходяться дві високі скелі, що були вратами обителі, а також ще одна невелика печера. З неї, як кажуть місцеві, підземний хід веде аж до скель Довбуша у с. Бубнище, що на Сколівщині, а це близько 8 кілометрів.

Спустившись від скельного монастиря до села, паломники завітали до місцевої парафіяльної церкви св. Миколая з 1910 року. Тут всі разом молилися перед ориґіналом чудотворної ікони св. Онуфрія. Як свідчать місцеві, після молитви перед образом неплідні подружжя за посередництвом святого одержують від Бога ласку батьківства. Свідченням цього є жертовні дари – вотиви, котрі на знак подяки вірні завішують біля ікони. У храмі ще є кілька старовинних образів, з-поміж яких цікавим є зображення Божої Матері з Господом Ісусом на руках, яка сидить на горбочку посеред лісу. Розповідають, що у такому вигляді Богородиця являлась місцевим людям, котрі блукали по горах, і допомагала їм знаходити шлях додому.
На околиці села розташована свердловина з мінеральною водою, котрою ковельчани утамували спрагу. Не обминули також нагоди помилуватися справжньою гірською річкою Стрий, котра протікає біля села. Сміливіші навіть спустилися з крутого берега до самої води і замочили в ній ноги. Оглядаючи гірські краєвиди уздовж річки, всі вкотре мали нагоду пересвідчитися, якою чудовою, незвіданою і прекрасною є наша мальовнича Україна.
З молитвою прочани приїхали до Розгірча, з молитвою рушили й назад, до рідної Волині. По дорозі ковельчани ще оглянули цікавинки сусідніх сіл: чудову дерев’яну церкву Воздвиження Чесного Хреста у селі Семигинів та унікальну каплицю-писанку у селі Братківці. З найкращими враженнями, поєднавши в одній подорожі молитву і туризм, прочани повернулись до Ковеля, дякуючи Богові за можливість пізнавати красу сотвореного Ним світу і досвідчувати Його благодать, явлену через ще так мало знані святині Рідної Землі.

о. Іван Дутка

Top