У гамі Різдвяних святкувань, Свята Церква виокремлює широкою палітрою гімнографії і тих праведних осіб, життя яких стало первинним уготованим вертепом для Воплочення Божого Сина. Окремий чин серед хорів святих займає Пресвята Богомати, яку величаємо «чеснішою від херувим і незрівнянно славнішою від серафим». Саме тому хочемо представити вашій увазі декілька фундаментальних думок, які Святі Отці висловлювали про Діву з Назарету,  краплина за краплиною черпаючи з бездонної чаші її Таїнства.
 
        В літургійному році нашої Церкви зустрічаємо численні празники присвячені особі Марії, серед яких зокрема: Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня), Покров (14 жовтня), Введення в храм (4 грудня), Благовіщення (7 квітня), Успіння Богоматері (28 серпня). Однак для того, щоб зрозуміти зміст кожного з богородичних празників та глибину славослов’я, яку прочитуємо у стихирах свят, варто звернути свій погляд у подію, що трапилася у Вифлеємському вертепі. Оскільки саме Воплочення другої Особи Пресвятої Трійці наділяє сенсом, почитання християнським народом Марії, як Богородиці.
       Однією з перших думок, яку зустрічаємо в різдвяних гоміліях Отців Церкви щодо Марії, є її зіставлення із нашою праматірю Євою. Так Іван Золотоустий та Єфрем Сирин протиставляють ці постаті з огляду на шлях, яким Єва та Марія прагнули осягнути екзестенційне покликання Творця до спасіння. Оскільки перша, спокушена прагненням та миловидністю забороненого плоду осквернюється гріхом, то Марія згідно слів о. Ісидора Дольницького, постом і молитвою чувала над непорочністю серця та чистотою душі перебуваючи в Єрусалимському храмі. Така ревність Марії зростає щедрими плодами та за благодаттю Святого Духа чинить з неї «Пречистий храм Спасів, дорогоцінна світлиця і Діва, священна скарбниця Божої слави […] Вона є оселя небесна» - як співаємо в кондаку у день Введення у храм Богородиці. Отож проаналізувавши богоспілкування Єви та Марії Іван Золотоустий так визначає їхнє значення для історії спасіння:
 
«з неї [Єви] смерть, із тебе [Марії] життя безсмертне; з неї плід тління, з тебе плід Животворящий; з неї обман, з тебе любов; із неї людям від Бога відпадіння, із тебе несказанне поєднання Бога і плоті; з неї прокляття, з тебе благословення; з неї відкинення, з тебе прощення; з неї муки, з тебе плід віри; з неї сльози, із тебе ріки води живої; із неї давнє нечестя, із тебе життя Трійці…».
 
      Варто зазначити і той факт, що святі Отці часто оспівують Марію звертаючись до Старозавітніх образів, здійснення яких вбачають саме у ній. Одним із ключових символів, на основі якого розкривається глибина Таїнства Богородиці є Ковчег, який супроводжував вибраний народ у їхніх випробуваннях в пустині, а опісля зайняв центральне місце у Єрусалимській святині. З Біблійної історії знаємо про те, що Ковчег Завіту був знаком присутності Бога серед свого народу. Натомість з Марії приходить у світ один із Божественного Совіту, про який читаємо у першій главі книги Буття. У спадщині Єфрема Сирина також знаходимо пояснення щодо символізму предметів, які містилися у Ковчезі Завіту. Так отець Церкви вважає, що Кивот поміщав в собі Скрежалі Завіту, тоді як в лоні Діви поміщається саме Слово Боже, що промовляло до Мойсея на Синаї. У кивоті був знак Сторозавітнього священства, розквітлий жезл Аарона, та Діва стає світлицею для Святого. В Ковчезі манна пустині, у Діві ж Христос, що тілом і кров’ю Своєю дарує нам Едемське богоспілкування. Отож саме у світлі Різдва Господнього, Старозавітна Святиня, що поміщала в собі прообрази, в особі Марії осягає актуалізації та своє сповнення.
 
     Свята Церква споглядаючи таїнство Марії, устами Отців Ефезького собору надає їй величний титул "Богородиця". Коментуючи Соборове богослов’я, Максима Ісповідник мовить наступне: «Марія є Богородицею, бо народжений від неї є істинним Богом». Однак в допитливому розумі виринає запитання, як потрібно розуміти це родження? У «Символі віри» християнин сповідує вічне родження Сина від Отця, натомість в цьому родженні, як зазначає апостол Павло, ради нашого спасіння Син Божий поселюється в утробу Діви та від неї воплочується.
Отож попри те, що цей титул стосується безпосередньо Марії, Церква через нього опосередковано потверджує вагомий Христологічний догмат про дві природи у Христі. Євангелист Матей та апостол Павло (Гал 4 гл.) зазначає, що Син єдинородний родився від Діви, але не через Діву. Цей вислів, який поміщений і в нашому сповідуванні віри, є досить вагомим, адже покликаний наголосити на повноті людської природи у Христі. Розкриваючи значення Богоматері для Воплочення Сина Божого Іван Дамаскин зазначає: «Христос не з неба сходить з якимось (обоженим до невпізнанності) тілом, і не проходить через лоно Діви наче через канал, але у ній приймає єдиносушне нам тіло». Саме тому місія Марії для спасіння людства є непересічною, оскільки Христос не поселюється в уже зачатого у лоні Марії Ісуса, але сам дає початок своєму тілу і стає його Особою.
Щодо Божественної природи Христа, то в цьому значені здійснюється мета путиводительства Марії (що підкреслена у східній іконографії іконою «Одигітрії»), оскільки іменуючи її Богоматірю, приходимо до споглядання того, кого вона народила, а це досконалий Бог.
      Сповідування Марії Богородицею належить до спасительних догматів, оскільки альтернатива запропонована злочестивим Несторієм іменування Марії "Христородицею" не приводить до сповідування у Родженому від неї Богочоловіка. Чому? Адже Христом (що означає "помазаний") у Старому Завіті може бути названий також цар Давид і первосвященник Аарон. Оскільки поставлення у царське та священиче служіння здійснювалося через обряд помазання миром. Отож і ті, від кого вони народилися, тобто їх матері, могли іменуватися Христородицями. Хитрість Несторія полягала в тому, щоб через приниження слави і честі Марії, знеславити й Того хто від неї, тобто Христа Господа. Адже з тези про те, що Марія не істина Богоматір в подальшому випливав висновок, що і Христос не істинний Бог.
Саме тому Богоматеринство Марії, яке вона осягає у Різдві Христа є запорукою і нашого спасіння. Адже сотеріологічний гімн святого Атанасія: «не прийняте не спасенне», можна перефразувати так: «все прийняте Христом – спасенне». І саме завдяки премудрому Промислу на який відгукнулася Марія, упала людська природа та поневолена оковами гріха спасенна нині, бо у її лоні прийнята Сином Божим. Підсумовуючи свої роздуми про Пренепорочну Діву Іван Дамаским проголошує:
 
 «якщо Марія не Богородиця, тоді немає мети Воплочення. Оскільки тоді б роджений від неї нічим не відрізнявся від нас і був би таким ж рабом впалої природи як і кожен з нас. Натомість Марія Богородиця, бо породила не просто чоловіка, а істиного Бога, не просто Бога, але Бога воплоченого». 
Отже той факт, що свята Церква святкує пам'ять Марії нероздільно з величним празником Різдва нашого Спасителя не є ситуативним чи випадковим, а глибоко закоріненим у її Богоматеринстві. Це вказує нам на ще одну вагому істину, що підставу слави Марії Святі Отці ніколи не розділяли від Таїнства її Сина. Адже і Кивот та храм є цінними не самим фактом, що вони є такими, а тим, Хто в них перебуває. Аналогічна паралель прогледжується і в нашому житті, оскільки наш зовнішній імідж нічого не вартий, якщо серце не скріплене вірою та не палає любов’ю. Тому наповняймо кивот свого серця подібно Марії, яка золотила його молитвою і постом у своєму Введенні, послухом і покорою у Благовіщенні та чистотою у Різдві