Слава Ісусу Христу!

 Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні переживаємо першу неділю Великого Посту. Текст сьогоднішньої Євангелії розповідає про зустріч Ісуса Христа з Филипом, а потім з Натанаїлом, а перед тим відбулися інші зустрічі Ісуса з Андрієм, Іваном та Петром, що стали його учнями… У цих зустрічах, що закінчувалися покликанням до нового апостольського служіння, здавалося, не відбувалося нічого особливого, але учень, як наприклад Филип, чує виразний голос Ісуса: „Іди за мною”. Филип залишався вільним у виборі, міг піти або ні, але слова Христові були дуже сильні, так що, коли Филип зустрів Натанаїла, говорить до нього: „Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса, Йосифового сина, із Назарету”. Зустріч із Христом, його слова до Филипа, чинять у останньому переміну і не замикаються у ньому самому, але він ділиться цим з іншими.

Але ми не повинні приймати цю розповідь Євангелія тільки як оповідання про покликання апостолів. Заклик Ісуса Христа: "Іди за Мною!" звернений до усіх, хто його чує. Час Великого Посту – це час слідування за Ісусом, який готував Себе на діло спасіння роду людського. Він і сьогодні кличе нас, дітей України, іти за Ним, через Святий Піст слідувати за Ним, бо це час не тільки молитви, посту, але й одночасно час добрих вчинків, їх Господь записує у Своїй небесній книзі. Кожний день нашого життя має окрему сторінку, на якій Господь записує і добре, і лихе, те, що ми добре зробили, те, що зле вчинили, і навіть те, що ми могли би зробити, але знехтували через нашу недбайливість чи лінивство.

Це були часи іконоборців і також інших єретиків, які відпадали від правдивої науки Церкви.

Вперше Богословський термін «православний» авторитетно був вжитий Церквою на Халкедонському IV Вселенському Соборі (451 р.) проти монофізитів, що заперечували злуку двох природ, Божої і людської в одній особі Ісуса Христа, і цим словом означувано тих вірних, що правильно славлять Бога… Отож, православні візантійські Церкви не є протилежними до Риму, до Католицької Церкви, але до монофізитів, монотелетів та іконоборців, якщо це слово вживати у правильному значенні. Тому слово «православний» не слід розуміти у сучасному значенні або ототожнювати його з Православною Церквою, як протилежність до Католицької Церкви. Воно означає вірність Католицькій Церкві та духовну перемогу над єресями, схизмами, сектантськими та іконоборськими вченнями і їм подібними.

Тому в час Великого Посту Церква закликає нас поглянути у глибину нашої душі, викинути із серця все, що лукаве, стрясти гріховний пил та через покаяння очистити нашу душу і воскреснути до нового життя з Богом. Постараймося: молитвою, покаянням і умертвінням наших тілесних пристрастей, очистити нашу душу і серце, щоб наша подібність до Всевишнього засяяла чистим Божественним світлом. Святі, ісповідники та мученики вели строгий, морально-християнський спосіб життя. Вони умертвляли пристрасті тіла, стереглися гріха, щоб не осквернити в собі подібності до Творця. Мученики, яким загрожували страшними муками, відповідали своїм мучителям: «Ви можете знищити моє тіло, але ви не зможете затерти в моїй душі образу Божого». Гріх не тільки плямить Божу ікону в душі людини, але і спотворює її тіло. Погляньмо, який вид має тіло людини, яка живе грішним життям, а особливо, її обличчя. Лице алкоголіка говорить про гіркий спосіб його життя. Або обличчя вбивці – страшне і неспокійне…

Але що таке смерть? Звідкіля вона може з’явитися? Єдине джерело вічного, невмираючого життя - це Бог. Як нам говорить Святе Писання, смерть увійшла в світ через гріх. Тільки тому людина стала смертною, що вона відійшла від Бога. І Сам Бог, Який став людиною, обирає шлях повного спілкування, повної спільності долі з нами. Він не народжується смертним, Він не помирає від Своєї смертності. Церковна пісня нам говорить: О Життя вічне, як Ти вмираєш ? О Світло вічне, як Ти згасаєш ?.. Святий Максим Сповідник каже про те, що і у людськості Своїй Христос був безсмертним, тому що не може вмерти людина, яка поєднана з Богом... Що ж відбувається? Відбувається щось страшніше, ніж наша смерть. Христос добровільно розділив з нами долю. Він стоїть перед людьми незворушний, безкомпромісний заодно з Богом; а людство, яке не тільки не може, але й не хоче знати шляхів Божих, пожертвувати усталеними поглядами заради того, щоб вибрати тільки Божу дорогу, Його відкидає; Христос повинен померти за людським містом, тому що Він відкинутий відпалим від Бога людством. Але Він ні на мить не відвертається і не від’єднується від людини, від людськості. І для того, щоб розділити до останку людську долю, відкинутий людьми, розіп;ятий ними, Він повинен приєднатися до останнього жаху людської долі - богозалишеності, чи, вірніше, втрати Бога. Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене залишив?..

Нехай же Дух Святий, Утішитель і Скарбник усього доброго, просвітить наш розум, щоб ми достойно провели цей Священний Піст з користю для нашого тіла і на спасіння душі нашої! Амінь!
лава Ісусу Христу!

Джерело: КІРІОС