Хто вчився ще  в радянській школі, той добре пам’ятає теорію Чарльза Дарвіна про походження людини, де на науковому рівні доводилося, що людина походить від мавпи. Були намальовані цікаві малюнки як мавпа поволі ставала людиною. Не знаю як в кого, а в мене і тоді це викликало супротив. Ще не будучи практикуючим християнином, але маючи дитяче розуміння, я заявляв, що якщо хтось і походить від мавпи, то я від інопланетян. Зараз, згадуючи цю історію, мені самому смішно з моїх тверджень. Але хто тоді був більш смішним та правим? Я, мала дитина, чи Дарвін і все міністерство радянської освіти.
Чому почав згадувати цей випадок? Та тому, що дивлячись сьогодні, в час релігійної свободи, на поведінку певних людей, задаю собі питання, може Дарвін і мав рацію, по відношенню до певного типу людей, коли своїм життям, поведінкою вони частіше нагадують тих звірят Дарвіна. Хоча перефразовуючи класика скажу: „Мавпи не винні”. Бо вони самі себе добровільно не вбивають, не калічать. А ми люди розумні, вільні, нам все „можна”. Та ще ап. Павло казав: „все мені можна, та не все мені корисне” (1 Кор. 6. 12). Бо якщо я, християнин, пам’ятаю і з гордістю наголошую, що Бог створив людину на Свою подобу і тут же ганьблю свою подобу, то чи маю я моральне право називатись людиною? Коли хтось хоче бути подібним до якогось спортсмена, чи артиста, то старається мати таку ж зачіску, одяг, манеру ходити, одягатись. Дуже часто ми хочемо когось наслідувати і на превеликий жаль не тих кого вартує. Але чи взагалі це варто? Будьмо самі собою, цінуймо, шануймо та плекаймо ту Божу подібність якою ми є нагороджені. Не ганьбімо її, зловживаючи алкоголем чи тютюном. Не допускаймось до вживання наркотиків чи до розпусти. Пам’ятаймо за Чиєю подобою ми є сотворені. Що в часі святого хрещення ми отримали печать Духа Святого. І ми самі стали храмом Св. Духа. „Чи не знаєте ви, що ви – Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той – то ви!” (1 Кор. 3. 16-17).
„Хіба ви не знаєте, що ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога у тілі своєму, та в дусі своєму, що Божі вони!” (1 Кор. 6. 19-20). Пам’ятаймо і цінуймо ту високу гідність, якої ми з вами удостоїлися. Коли чекаємо гостей то ми стараємося прибрати свою домівку, як хочемо бачити щоб наші церкви були величаві та красиві, але то все намарне, якщо в часі гостини ми і самі втратили людську подобу і ще інших до цього привели, чи знову ж таки під час ремонту чи будівництва храму була лайка, сварка, пиятика, чи може і навіть ненависть? Чи на початку ці добрі і гідні похвали речі не втратили своєї вартості? А крім того ми ще й назбирали море гріхів та прогрішень. „А тепер я писав вам не єднатися з тим хто зветься братом та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак і з такими навіть не їсти” (1 Кор. 5. 11).
Суворі слова каже апостол Павло. Але він наголошує, що ми ще маємо час, повернутись і поправитись. Неможливо людині встояти перед гріхом. Бо гріх то породження ворога людського роду диявола. І як би там не було, а диявол сильніший за людину. То що робити? Невже і далі все глибше і глибше потопати у грісі?
Ні! Є спасіння. Існує могутня зброя проти гріха. Це сам Христос. Бо як Він сам каже, що в людей неможливе, то можливе у Бога. І коли ми будемо перебувати поруч з Христом, просити його допомоги, то нестрашні будуть нам підступи диявольські. „Ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки – Царства Божого не вспадкують вони! І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога” (1 Кор. 6. 10-11).
Пам’ятаймо якою дорогою ціною викуплений кожен з нас. І ціна ця - страждання і смерть Ісуса Христа. І якщо мною керує залежність від алкоголю чи тютюну, наркотиків чи розпусність, то де тут місце для Спасителя. Я вже живу не для Бога, а для чергової чарки чи ще однієї дози. Заради примарного, фальшивого, короткочасного задоволення, яке потім переходить у пустоту, депресію чи передчасну загибель, я відмовляюся чи навіть більше, відрікаюся від тієї вічної любові та щастя яке приготував мені Господь. Якщо б на одну сторону терезів поставити всі можливі задоволення світу, а на другу – соту частку Божої любові, то вони не змогли б переважити. Але чомусь ми, люди 21 сторіччя, які вважаємо себе мудрими та освіченими, вибираємо короткочасне перед вічністю, примарне та фальшиве перед реальним та справжнім. То тоді чим ми кращі чи мудріші за мавпочок Дарвіна. Вони теж реагують на шум, яскравість, блиск. „Але не все те золото, що блищить” – казали ще наші пращури. То можливо нарешті нам потрібно навчитися відрізняти, що нам корисне, а що шкідливе. Побороти в собі той мавпячий дарвінізм, і виховати в собі справжню людину. Божу дитину. Бо ЛЮДИНА – це звучить гордо.
 
Амінь.
 
о. Іван Хміль