Про судовий подружній процес
Судовий процес у справі таїнства подружжя
Вірні, які хочуть, щоб трибунал розглянув справу їх подружжя повинні спершу зателефонувати і домовитись про вступну бесіду з судовим вікарієм. Номер мобільного телефону: 097 89 89 388 – отець Олег Хортик, судовий вікарій. Така розмова є обов’язковою перед тим, як подати документи і розпочати розгляд справи. Узгодивши день і час, потрібно приїхати до канцелярії трибуналу, яка знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 5, в приміщенні монастиря отців Василіан (розташування монастиря вказано на карті в рубриці «контакти»). Особи, які тимчасово або постійно проживають за кордоном і з об’єктивних причин не можуть прибути на особисту вступну розмову, повинні також зателефонувати, або написати на електронну пошту трибуналу, і узгодити питання способу подання позовної скарги та пакету необхідних документів.
Під час вступної бесіди судовий вікарій запитає і з’ясує усю необхідну базову інформацію, а також, якщо будуть встановлені факти, що дають підстави ставити під сумнів правосильність подружжя, судовий вікарій дасть перелік необхідних документів для відкриття справи. Цей перелік надається тільки в тому випадку, якщо є чіткі і вирізна юридичні підстави для початку процесу. Дистанційно такої розмови не проводиться, як теж й не надається переліку документів. За необхідності судовий вікарій, або уповноважена ним особа, надасть юридичну консультацію щодо збору і заповнення документів, які вимагаються для процесу, а також допоможе скласти позовну скаргу і заповнити необхідні анкети. Головним документом для започаткування подружнього процесу є позовна скарга.
Особа, яка домовилась на вступну бесіду, повинна мати з собою наступні документи: 1) паспорт; 2) свідоцтво про вінчання, або довідку про вінчання, видану власним парохом, або священиком храму, де осіб вінчали; 3) державне свідоцтво про розірвання шлюбу, або рішення державного суду про факт розірвання шлюбу. За наявності підстав розпочати подружній процес та необхідних документів, особа відразу ж після вступної бесіди зможе подати пакет необхідних документів. Важливо (!), щоб особа знала точну і повну адресу місця фактичного проживання свого чоловіка чи дружини, з яким прийняла таїнство подружжя і якої стосуватиметься процес. Якщо зв’язок з чоловіком чи дружиною втрачено, потрібно через рідних, знайомих, інші можливі способи, дізнатись де зараз чоловік / дружина знаходиться. За необхідності зателефонувати до нього / неї, і попросити адресу, одночасно повідомивши, що планується подружній процес в церковному трибуналі.
Подати повну поштову адресу чоловіка / дружини, а також номер мобільного телефону, а за наявності також адреси електронної пошти, – обов’язкове, є категоричною вимогою. За відсутності такої інформації питання з’ясовується з судовим вікарієм.
Належить взяти до уваги, що процес є уважним і детальним з’ясуванням справи подружжя. Збирається необхідна інформація, вивчаються і досліджуються усі факти. З огляду на це розгляд триває від півроку до року часу. Оскільки розлучень не існує, результат розгляду може мати різні висновки: позитивний або негативний. Ніхто нікому не дає жодних підстав розраховувати виключно на позитивний результат. Судді приймають рішення в світлі правди та Божого закону. Лишень, якщо з’ясується, що щось з вимог для укладення подружжя було не додержане судді приймають позитивне рішення, вказуючи причину неправосильності подружжя, констатуючи цим, що подружжя як такого в даному випадку ніколи не було, а сторони юридично, а також перед Богом і Церквою є вільними та можуть обрати собі особу, з якою хочуть прийняти таїнство подружжя, ставши чоловіком і дружиною.
Особа, яка розпочинає процес, зобов’язана сплатити судові витрати пов’язані з розглядом справи.
Судове рішення у справі та суть самої справи, викладається суддями у вироку, який не має прямої дії. Тому, якщо рішення у вироку позитивне, тобто стверджено неправосильність подружжя, для уведення його в дію видаються передбачені правом декрети виконання. Лишень коли особа отримала такий декрет – це дає підставу звертатись до свого священика з проханням про вінчання. А священик може повінчати виключно у випадку, коли ознайомиться з таким декретом, та виконає усі інші передбачені церковним правом дії. Такий декрет судового вікарія та екзарха Луцького повинен містити чіткі факти ствердження трибуналом недійсності подружжя, із зазначенням прізвищ та імен сторін подружжя, а також, що вирок набрав законної сили і підлягає виконанню. Парафіяльний священик обов’язково повинен звернути увагу на відсутність доданих до вироку обмежень чи заборон щодо вінчання сторін, подружжя яких визнано неправосильним. Якщо такі обмеження чи заборони мають місце, і додані у вироку чи декреті, вінчати сторін заборонено, поки компетентною церковною владою не буде знято зазначене обмеження чи заборона.
Процес визнання недійсності церковного шлюбу
Передумовою укладення правосильного церковного подружжя є дотримання вимог, які ставить Бог і Церква. Належно прийняте та укладене подружжя є нерозривним. Однак, існує низка чинників, які можуть стати на перешкоді його дійсного укладення, навіть якщо відбувся обряд вінчання.
Під час цього судового процесу відбувається з’ясування обставин, за яких було укладене подружжя: факт добровільного і свідомого рішення одружитись; визнання і прийняття цілей та прикмет подружжя, як теж фундаментальних принципів подружжя: подружньої вірності, нерозривності; зрілість і здатність до укладення подружжя; вивчення фактів спільного проживання чоловіка і дружини і того, наскільки відповідально вони ставилися до самого подружжя і взятих на себе подружніх обов’язків. Зокрема, як ставилися в подружжі стосовно одне другого, своїх дітей.
Причинами неправосильності таїнства подружжя є:
- Відсутність правосильного хрещення хоча б в однієї зі сторін;
- Відсутність користування розумом хоча б в однієї зі сторін;
- Наявність поважної вади розуму, пам’яті, свідомості хоча б в однієї зі сторін;
- Наявність поважного психічного розладу чи психічної хвороби хоча б в однієї зі сторін;
- Наявність узалежнення на поважній стадії цієї хвороби хоча б в однієї зі сторін;
- Відсутність згоди на подружжя хоча б в однієї зі сторін;
- Відсутність мінімальних знань та усвідомлення подружжя і обов’язків у ньому хоча б в однієї зі сторін;
- Виключення якоїсь з прикмет чи цілі подружжя принаймні однією зі сторін: подружжя між одним чоловіком і однією жінкою, на все життя; виключення подружньої вірності, чи того, що подружжя нерозривне – не має розлучень; відсутність наміру і бажання мати в подружжі дітей;
- Примушення до подружжя обох чи хоча б однієї зі сторін;
- Наявність на момент вінчання правосильного таїнства подружжя з іншою особою хоча б в однієї зі сторін;
- Наявність будь-якої з 13-ти подружніх перешкод від якої не отримано диспензи;
- Відсутність вінчання, або одруження без диспензи від канонічної форми вінчання;
- Відсутність на вінчанні котрогось з наречених та принаймні двох свідків;
- Вінчав пресвітер, який не мав належного уповноваження.
У разі недодержання принаймні однієї з вище перелічених вимог укладення подружжя, його визнають недійсним. Цим стверджується, що подружжя не існувало від початку. Відтак, констатується, що чоловік і дружина вільні, та можуть законно вступити в новий подружній союз.
У рішенні може бути констатоване й протилежне: особи відповідали усі вимогам, а тому укладене подружжя визнається дійсним. Відтак, чоловік і жінка були і залишаються подружжям, зобов’язані дотримуватися обов’язків, які випливають з його нерозривності.
Процес визнання недійсності церковного шлюбу регулюють канони 1185–1342, та канони 1357–1377 Кодексу канонів Східних Церков (далі ККСЦ). Сам процес відбувається кількома етапами.
Усі матеріали, пов’язані з веденням процесу, є конфіденційними. Право доступу до інформації мають лише працівники трибуналу, та самі сторони подружжя.
Одним із перших кроків, який належить зробити особі, – це з’ясування, який саме церковний трибунал є компетентним і може вести процес. Згідно з каноном 1358 ККСЦ це:
- трибунал місця, де було укладено подружжя;
- трибунал місця, де одна із сторін, або обидві, мають постійне або тимчасове місце проживання;
3. трибунал місця, де фактично потрібно збирати більшість доказів.
Подання позовної скарги
Позовна скарга в подружньому процесі – це юридичний документ, за допомогою якого зацікавлена особа (позивач) звертається до компетентної церковної судової влади з позовом про оскарження дійсності подружжя, і просить суд визнати подружжя недійсним. Позивачем може бути чоловік, або дружина. Позовна скарга є основним документом для того, щоб розпочати подружній процес. Без її подання суддя не може розглядати жодної справи (див. кан. 1104, § 2 ККСЦ).
Для того щоб церковний трибунал прийняв позовну скаргу, вона повинна містити таку інформацію (див. кан. 1187 ККСЦ):
- До якого трибуналу подається справа, і чого стосується позов.
- Посилання на підставу звернення, у тому числі юридичну. Тобто, викласти на якій підставі позивач вважає, що їх подружжя є недійсним, обгрунтувавши фактами і доказами. Окрім цього, вказати щодо якого канону ККСЦ мала б розглядатись справа: яка саме причина недійсності; яка вимога не була дотримана, і ким.
- Прізвище, ім’я та підпис позивача, із зазначенням дня, місця і року, а також місця проживання позивача.
- Вказати постійне або тимчасове місця проживання відповідача.
Разом із позовною скаргою до трибуналу потрібно подати інші документи, які вимагає трибунал. Їх перелік потрібно дізнатись в працівника трибуналу.
Відповідно до канонів 1188 § 1 та 1362 § 1 ККСЦ, судовий вікарій (голова церковного трибуналу), упевнившись, що справа належить до його компетенції, і що позивач має законні підстави виступати в суді, своїм декретом, приймає позовну скаргу. Тим самим декретом судовий вікарій наказує вручити копію позовної скарги захиснику подружнього вузла та, якщо позовна скарга не було підписано обома сторонами, також відповідачеві, надаючи їм п’ятнадцятиденний термін для висловлення власної позиції щодо справи. Цей декрет разом із копією позовної скарги, як велить кан. 1191 § 1 і кан. 1192 § 1 ККСЦ, надсилається рекомендованим поштовим повідомленням відповідачеві та іншим особам, які повинні з’явитися до трибуналу, або надіслати свої письмові позиції щодо позову і суті справи.
Згідно з кан. 1192 § 3 ККСЦ, відповідач, який відмовляється прийняти виклик до суду або заважає його врученню, вважається законно викликаним.
Відповідно до канн. 1195 § 1 та 1362 § 2 ККСЦ, після закінчення встановленого в декреті прийняття позовної скарги терміну, та повторного заклику сторони представити свою позицію, настає зав’язка спору. Тобто, судовий вікарій, на підставі позову та відповідей сторін, своїм декретом визначає правові підстави, на основі яких розглядатиметься справа.
Відповідно до канону 1084 § 1 п. 2 ККСЦ, подружні справи розглядає колегіальний трибунал у складі трьох суддів. Колегію суддів, яка розглядатиме справу, своїм декретом, створює і призначає судовий вікарій. Один із суддів цієї колегії призначається головою колегії суддів. Відповідно до кан. 1362 § 3 ККСЦ, тим самим декретом, яким встановлено зав’язку спору, судовий вікарій визначає тип процесу, яким буде провадитися справа.
Збирання інформації та доказів у справі відбувається шляхом:
- проведення судових слухань та протоколювання свідчень учасників процесу (позивача, відповідача та свідків), які надають свої свідчення під присягою. Згідно з кан. 1272 ККСЦ, у разі неявки відповідача до трибуналу за законним викликом судді, або не подання трибуналові достатнього виправдання чи відповіді, голова колегії суддів, своїм декретом, проголошує його відсутність у справі. У цьому випадку відсутньому відповідачеві лише повідомляють про остаточний вирок і можливість ознайомлення з ним в осідку трибуналу.
- представлення і подання до трибуналу різного роду документів (якщо такі є). Наприклад: медичні довідки, експертизи, судові рішення, документи з правоохоронних органів і т. п.;
- звернення до експерта з проханням представлення своєї думки (якщо в цьому є необхідність на підставі припису права або на підставі рішення судді відповідно до кан. 1255 ККСЦ).
Зібравши необхідні докази, голова колегії суддів, відповідно до кан. 1281 § 1 ККСЦ, своїм декретом, встановлює час, протягом якого дозволяє сторонам переглянути в приміщенні трибуналу акти справи, та подати свої зауваження, якщо такі будуть.
Коли сторони, ознайомившись з актами справи, заявили, що не мають нічого більше додати, або коли минув визначений суддею час, а сам суддя вважає справу достатньо з’ясованою, він, своїм декретом, оголошує про закриття у справі (кан. 1282 ККСЦ).
Після цього, згідно з кан. 1284 ККСЦ, суддя, своїм декретом, призначає відповідний час для представлення захистів або зауважень. Ця фаза процесу дає можливість обом сторонам, особисто, завдяки фактам здобутим під час етапу дослідження справи, вказати необхідні аргументи на захист своєї процесуальної позиції.
Обов’язок подати свої зауваження на захист таїнства подружжя має також захисник подружнього вузла, завданням якого є пошук і подання судді всіх прямих чи непрямих аргументів на користь подружжя. Тобто, що воно укладене належно, у відповідності до вимог.
Коли минув час, встановлений для подання захистів, голова колегії суддів, відповідно до кан. 1292 ККСЦ, призначає день і годину наради колегії суддів у трибуналі, з метою обговорення і вирішення справи по суті. Якщо судді не осягнули моральної впевненості щодо суті справи, вони зобов’язані прийняти негативне рішення, відповідно до принципу, установленого в кан. 779 ККСЦ, згідно з яким подружжя користується прихильністю права.
Згідно з кан. 1293 § 3 ККСЦ, вирок на першому ступені судочинства повинен бути виданий (написаний) не пізніше ніж через місяць від дня, коли справа була вирішена на засіданні колегії суддів, хіба що з поважної причини судді призначили довший час.
Вирок на першому ступені судочинства, відповідно до норм права, повинен:
а) Вирішити спір (суть справи), який було розглянуто перед трибуналом. Це означає, що колегія суддів виносить позитивне або негативне рішення. Позитивне рішення – церковний шлюб визнано недійсним; він ніколи не був укладений. Негативне рішення – церковний шлюб визнано дійсним; недійсність не доведено, тому шлюб є і продовжує тривати;
б) Встановити стан сторін. Якщо рішення позитивне – сторони є вільного стану і можуть укласти церковний шлюб. Інколи вироком встановлюється заборона укладення подружжя, обом, або комусь одному. Таку заборону може зняти єпархіальний єпископ, до якого потрібно звернутись з письмовим проханням;
в) Подати правові і фактичні обґрунтування, на які спирається рішення суддів, подане у вироку;
г) Вказати терміни для подання апеляції. Її може подати той, хто вважає вирок несправедливим. Окрім цього, є можливість подати скаргу про недійсність вироку, відповідно до кан. 1302-1308 ККСЦ, якщо на це будуть підстави, які треба вказати.
Відповідно до кан. 1297 ККСЦ, остаточний вирок має бути якнайшвидше доведений до відома сторін. Це означає, що сторона, отримавши рекомендоване поштове повідомлення про вирок, повинна з’явитися до трибуналу для ознайомлення з ним.
Якщо трибунал першого ступеня судочинства (єпархії, екзархії) визнав подружжя недійсним, і у приписаний правом час не було подано апеляції, обидві сторони є вільного стану і можуть, якщо бажають, і не мають перешкод чи заборон встановлених церковним трибуналом, взяти церковний шлюб.
Відповідно до кан. 1370 ККСЦ, ті, чиє подружжя було визнане недійсним, отримавши відповідний вирок та декрет його виконання (набуття чинності), можуть одружитися і укласти новий церковний шлюб, хіба що це заборонено окремою постановою вироку, або в декреті місцевого ієрарха. Така заборона має тимчасовий характер. Її мета упевнитися, чи справді сторона (сторони) готові до укладення нового церковного шлюбу, та чи не існує жодних перешкод до цього важливого кроку.
Джерело: інтернет-сторінка Трибуналу Львівської митрополії УГКЦ
https://ugcc.lviv.ua/tserkovnyj-trybunal/